Узнайте здесь, как быстро и выгодно заказать винты din 912 нерж.
Положення про герб Харківської єпархії Української Православної церкви
1. Герб Харківської єпархії Української Православної церкви – це символ, офіційна емблема єпархії, в якій відображено її історію та традиції.
2. Герб Харківської єпархії Української Православної церкви є щитом овальної форми, який розсічений і перетнутий (чотиричастий). Поле правої сторони – зелене (у церковній православній символіці зелений колір нагадує про зелену мантію – один із знаків патріаршої гідності; у нашому регіоні цей колір використовується у гербах міста та області), поле лівого боку – блакитне (синє), яке символізує колір митрополичої мантії . Звужені стовп і пояс утворюють центральний хрест. Щит облямований золотою облямівкою. У першій частині щита вміщено мармуровий хрест, знайдений на Донецькому городищі. У другій частині щита зображено виноградну лозу – стародавній християнський символ (кисть винограду містить 27 ягід, за кількістю районів сучасної Харківської області). У третій частині зображено білий висхідний орел (фронтально, розпростершим крила, голова повернута геральдично вправо) – символ родового герба першого єпископа Слобідсько-Українського та Харківського Христофора (Сулими; + 1813). У четвертій частині щита зображено омофор, оскільки церковно-адміністративний та історичний центр Харківської єпархії знаходиться у Свято-Покровському монастирі. Як навершая виступають архієрейська митра, а також верхні частини архієрейського жезла та запрестольного хреста. По сторонах від щита стоять постаті харківських святих – святителя Мелетія та священномученика Олександра, які символізують більш ніж двовікову історію єпархії. На девізній стрічці пурпурового кольору є девіз «Віра і розум», а також позначення кирилицею дати – 1799 рік заснування Харківської єпархії. Стрічка обрамляє лаврові та дубові гілки.
3. Еталонний зразок герба з його описом знаходиться у Харківському єпархіальному управлінні УПЦ (оригінали затвердженого герба зберігаються у Церковно-історичному музеї).
4. Герб може розміщуватися на бланках ділових паперів, на будівлях та спорудах, при святковому оформленні та виготовленні рекламної та сувенірної продукції з благословення правлячого архієрея. Дозвіл або письмова відмова із зазначенням її причини видається протягом одного місяця з моменту подання заяви.
Герб затверджений митрополитом Харківським та Богодухівським Нікодимом 24 березня 2011 р.
Церковна геральдика виникла у Європі XIII столітті. Це було з обовязковим використанням єпископами печаток. Спершу на печатках зображалися святі та єпископи, але потім стали використовуватися символи – мітри, хрести, палиці. У XVIII ст. відбувається систематизація символів. В даний час геральдика найпоширеніша в Західній церкві, де практично всі єпископи мають герби, меншою мірою - в англікан, лютеран, уніатів (в останні роки - дуже активно) та православних (активніше, наприклад, у сербській церкві).
Поява гербів у Східній Європі – явище пізніше. Можна виділити ранньогеральдичний (XIV – XVII ст.) та пізньогеральдичний (XVIII – XX ст.) періоди. В основному інтенсивна герботворчість відбувалася на пізньому етапі. А церковної геральдики довгий час взагалі не було (була спеціальна заборона Петра 1). Можна сміливо сказати, що це явище останніх років. Безперечно, можна сперечатися про необхідність гербів для церковнослужителів (особливо ченців), але, що стосується територіальної геральдики (гербів єпархій), то, гадаємо, це наказ часу. Наше місто та область мають герби, до яких звикли не лише харківяни, вони вже давно впізнавані мешканцями інших міст та областей України. Такі символи сприяють зростанню регіонального патріотизму, консолідують суспільну свідомість.
Блазон - словесний опис герба.
1. Щит. Овальної форми (умовна назва - «італійська»). Такий щит використовується, зазвичай, духовними особами. Щит розсічено-пересічений або чотиричастковий. Поділ щита утворює центральний («прямий» або «геральдичний») хрест із звужених стовпа та пояса. Щит має золоту облямівку. Поле щита має два кольори (або емалі/фініфті). Поле правої сторони (а в геральдиці права і ліва сторона визначаються по відношенню до «несучого щита») – зеленого кольору (у церковній православній символіці зелений колір нагадує про зелену мантію – один із знаків патріаршої гідності; нагадаю, що спочатку до 1667 р. церкви та монастирі Слобідської України входили до складу Патріаршої області (у нашому регіоні цей колір використовується в гербах міста та області); і блакитного/синього кольору (у геральдиці позначає велич, красу, чистоту, милосердя; у церковній – колір митрополичої мантії).
2. Частини щита. Перша частина щита. На ній зображено натільний мармуровий хрест, який було знайдено під час розкопок давньословянського міста Донця (нині Донецьке городище входить до південної околиці міста Харкова). Вперше місто Донець згадується в Іпатіївському літописі під 1185 р., а популярність набуло завдяки згадці в «Слові про похід Ігорів» (тут зупинився князь після втечі з половецького полону). Місто Донець було зруйноване під час монголо-татарської навали у ХІІІ столітті. Очевидно, що саме тут постійно мешкало словянське населення, яке прийняло християнство. Почесний громадянин м. Харкова відомий археолог, дослідник Донецького городища проф. Б.А. Шрамко ще в 1962 р. писав: «У місцевих жителів було широко поширене християнство, як і в інших місцях Київської Русі, тому на Донецькому городищі часто траплялися бронзові хрестики, а також хрестики, вирізані з мармуру, бурштину, навіть крейди». Цей хрестик зберігається у Музеї археології та етнографії Слобідської України ХНУ імені В.М. Каразіна.
Друга частина щита. На ній зображено виноградну лозу – стародавній християнський символ, про який згадується ще у Старому Завіті. Однією з символічних імен Господа нашого Ісуса Христа є Лоза Істинна, заснована на словах Євангелія від Івана (Ін.15,1; 15,5). Виноградна лоза поміщена також на гербі міста Ізюма, де в 2000 р. було відновлено вікарну кафедру Харківської єпархії і де зберігається єдина вціліла після гонінь на Церкву в ХХ столітті суто шанована єпархіальна святиня – чудотворна Піщанська ікона Божої Матері, почитання якої було встановлено святителем Іоасафом (Горленко, +1754), єпископом Білгородської єпархії, до складу якої з 1667 до 1799 р. входила територія сучасної Харківської єпархії. Кількість ягід на виноградному гронку (27) відповідає числу районів сучасної Харківської області.
Третя частина щита. На ній зображений білий висхідний орел (фронтально розпростершим крила, голова повернена геральдично вправо). Орел – символ влади. Нагадаюємо також, що з орлом в іконографічній традиції зображується святий апостол та євангеліст Іоанн Богослов – покровитель митрополита Харківського та Богодухівського Никодима, будинкової церкви Резиденції харківських архієреїв та Харківської Духовної семінарії. У цьому випадку він також нагадує нам про родовий герб першого слобожанського архіпастиря – єпископа Слобідсько-Українського та Харківського Христофора (Сулими; + 1813). На родовому гербі зображувався чорний орел на жовтому фоні, але на вітальних адресах преосвященному Христофору початку ХІХ ст., складених учнями Харківського колегіуму, було зображено саме білий орел на синьому тлі (нині ці матеріали зберігаються у ЦНБ ХНУ імені В.Н. Каразіна).
Четверта частина щита. На ній зображено омофор (у перекладі з грецької – наплічник) – це частина архієрейського вбрання, яка покладається на плечі єпископа і нагадує, що він має дбати про порятунок оманливих подібно до євангельського пастиря, який, знайшовши зниклу вівцю, несе її додому на плечах. Використання цього символу повязане з тим, що церковно-адміністративний та історичний центр Харківської єпархії знаходиться у Покровському монастирі. Обитель присвячена одному з особливо шанованих в Україні церковних свят – Покрови Богородиці. На іконах Божа Мати зображується омофор, що тримає в руках, що втілює віру в те, що Пресвята Богородиця прийняла Святу Русь під Свій покрив. Історія святинь Харківської єпархії – тому яскраве підтвердження. Суто шановані ікони на Слобожанщині – Озерянська, Піщанська, Єлецька – богородичні.
3. Вершина щита. Щит увінчаний архієрейською митрою – особливим головним убором архіпастиря. За більш як 200-річну історію єпархію на чолі її стояли 29 архіпастирів. Серед них були такі визначні церковні діячі, проповідники та богослови як святитель Філарет (Гумілевський), Макарій (Булгаков), Антоній (Храповіцький). У цьому ряду наш владика Никодим (Руснак). Рідкісна єпархія має стільки владик, зарахованих до лику святих: Мелетій (Леонтович), Костянтин (Дьяков), Анатолій (Грисюк), Інокентій (Летяєв), Інокентій (Тихонов), Олександр (Петровський). Як частина навершая виступають також верхні частини архієрейського жезла та запрестольного хреста. Жезл є символом апостольської наступності. В даному випадку зображено жезло (у вигляді двох змій, що звиваються вгору і є нагадуванням про слова Пастиреначальника-Христа: «Будьте мудрі, як змії»). Такий зовнішній вигляд жезла набув поширення у XVI – XVII ст., коли почалося заселення земель Слобожанщини українськими козаками.
4. Щитотримачі. З боків від щита стоять постаті харківських святих – святителя Мелетія та священномученика Олександра, які символізують більш ніж двовікову історію єпархії. Святитель Мелетій (Леонтович) прославився як великий безсрібник та молитовник. Він керував Харківською єпархією з 1835 по 1840 р. Ще за життя він виявляв особливі дари Божої благодаті. У 1948 р. з благословення Святішого Патріарха Алексія І мощі святителя Мелетія було перенесено до Благовіщенського собору, де було поміщено у його лівому боці. Біля усипальниці відбувалося чимало чудових явлень, що стало, серед іншого, основою 1978 р. для зарахування Мелетія до лику місцевошанованих святих. І в цій небувалій для радянського періоду події була заслуга архієпископа Харківського та Богодухівського Никодима та памятного митрополита Ленінградського та Новгородського Никодима (Ротова). Тоді ж владика Никодим написав службу та акафіст Святителю Мелетію. Владика Олександр (Петровський) керував Харківською єпархією наприкінці 1930-х років. 1938 р. 87-річний архіпастир був заарештований і 1940 р. помер у тюремній лікарні. У 1993 р. за клопотанням митрополита Никодима він був реабілітований і того ж року разом з іншими новомучениками Слобідського краю канонізували. Нині його мощі також спочивають у Свято-Благовіщенському соборі. А нещодавно у м. Харкові було освячено на його честь чудовий храм та встановлено памятник.
5. Девізна стрічка пурпурного кольору, на ній девіз «Віра і розум», а також позначення кирилицею дати – 1799 рік - заснування Харківської єпархії. Стрічка обрамляє лаврові та дубові гілки (нагадаємо, що лавр - символ слави, а дуб – сили, мужності). Девіз «Віра і розум» символічний не лише сам по собі, а й нагадує про назву першого в богословсько-філософського альманаху, який почав видаватися саме у Харкові 1884 р. з благословення архієпископа Харківського та Охтирського Амвросія (Ключарєва). Як ми знаємо, у рік Всесвітнього ювілею – 2000-річчя Різдва Христового – ревними працями митрополита Никодима журнал було відроджено.
Автори–розробники: проф. Посохов С.І., проф. Куделко С.М., протодиякон Максим Талалай, головний художник м. Харкова Дуденко С.І., Мироненко Г.І.
