Ікона святителя Євменія Житомирського з часткою мощей передана в дар Харківській єпархії

25 серпня Українська Православна Церква відзначає Собор святих землі Житомирської та день пам’яті святителя Євменія (Хорольського; 1886–1967), архієпископа Житомирського і Овруцького, канонізованого у 2021 році.

У 1954–1958 роках святитель Євменій очолював Чернівецьку кафедру. Під його омофором звершував своє служіння настоятель Іоанно-Богословського Хрещатинського монастиря ієромонах Никодим (Руснак; 1921–2011), майбутній митрополит Харківський і Богодухівський. Саме за його архіпастирським благословенням 34-річний ієромонах Никодим у 1955 році вступив до духовної семінарії Троїце-Сергієвої Лаври.

Треба зазначити, що на період навчання отця Никодима в семінарії та його служіння з 1957 року у Святому Граді Єрусалимі припадають роки перебування у Хрещатинському монастирі преподобного Кукші Одеського, яким святитель Євменій опікувався. Він знав преподобного ще з часів свого послуху благочинним Києво-Печерської лаври, згодом допоміг йому переїхати до Почаївської лаври, а потім виклопотав у митрополита Київського і Галицького Іоанна (Соколова; 1877–1968), Екзарха України (1944–1964), дозвіл на переселення схиігумена Кукші (Величка) до Іоанно-Богословського монастиря Буковинської єпархії.

У першій половині 1960-х років, уже після єпископської хіротонії, владика Никодим приїздив до архієпископа Житомирського Євменія і протягом усього життя шанобливо зберігав у своєму архіві світлини святителя з дарчими написами.

Через багато років митрополит Никодим на щорічному зібранні духовенства Харківської єпархії поділився яскравим усним спогадом про святителя:

«Якось приїхав до владики Євменія — він був старенький, такий, як я зараз, — і питав його порад у питаннях єпархіального управління. Він вислухав мене і каже: “Владико, дайте нам, старим архієреям, померти, а ви, молоді, потім розвалюйте Церкву, як хочете”. Зараз ловлю себе на думці, що також іноді повторюю слова владики Євменія, але розумію, що ніхто і ніколи не в змозі зруйнувати Святу Церкву».

Беззаперечно, суворе судження маститого архієрея могло здатися доволі категоричним, і, напевно, лише з часом та набутим життєвим і архіпастирським досвідом владика Никодим зрозумів, що ці слова не треба було сприймати буквально: змінюються виклики життя, приходить нове покоління, яке відрізняється від попереднього. Але переконання, що Церква є Боголюдським організмом, «стовпом і підвалиною істини» (1 Тим. 3:15), непохитно сповідували і покоління архіпастирів-хрестоносців, до якого належав архієпископ Євменій (Хорольський), і покоління митрополита Никодима (Руснака), яке приймало духовну естафету церковного служіння в буремні часи «хрущовської відлиги».

Із 2010-х років готувалися документи щодо канонізації архієпископа Житомирського і Овруцького Євменія. 24 лютого 2021 року у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі відбулося засідання Комісії з канонізації святих при Священному Синоді Української Православної Церкви. На ньому розглянули матеріали, пов’язані з життям подвижників благочестя XIX–XX століть. Серед них було й ім’я архієпископа Євменія (Хорольського).

Результати роботи Комісії направили для розгляду Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Онуфрію, Предстоятелю Української Православної Церкви, та її Священному Синоду.

12 травня 2021 року в резиденції Предстоятеля у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Митрополита Онуфрія. У відповідь на рапорт митрополита Житомирського і Новоград-Волинського Никодима Синод благословив шанування святителя Євменія, архієпископа Житомирського і Овруцького, та встановив день його пам’яті — 25 серпня за новим стилем.

Символічно, що Житомирський святитель посідає особливе місце і в житті Предстоятеля Православної Церкви України: у 1958 році від святительських рук єпископа Євменія прийняв благодать дияконського і пастирського служіння Володимир Іванович Березовський — батько Блаженнішого Митрополита Онуфрія.

25 серпня 2021 року, у день Собору Житомирських святих, Його Блаженство очолив урочистості з нагоди прославлення архієпископа Євменія. За Божественною літургією у Спасо-Преображенському кафедральному соборі міста Житомира Блаженніший владика виголосив проповідь, у якій розповів віруючим про необхідність прагнути до перетворення свого життя через виконання заповідей Христових та про життя святителя Євменія як приклад такого перетворення:

«Він жив у наші часи та звершував своє служіння на тій землі, на якій ми з вами зараз стоїмо, дихав тим повітрям, яким ми дихаємо, вкушав ту їжу, яку ми вкушаємо, одягав той одяг, який ми одягаємо. Він був усім подібним до нас, окрім того, що був кращим за нас. Тому що мав більше ревності, більше рішучості жити за Божественними законами. Святитель… пережив… труднощі — його було заслано за те, що він був священиком, був віруючим. Але ніщо не могло зломити його любові до Бога, його відданості Богу. Маючи глибоку і щиру віру в Бога, він усе вистраждав і стерпів».

Його Блаженство також поділився особистими спогадами про богомудрого святителя:

«Він був призначений на Чернівецьку кафедру в 1954 році. Після війни не вистачало священиків, але радянська влада не дозволяла рукопокладати у сан. Однак святитель зумів організувати пастирські курси, де рукопоклав багато молодих чоловіків у сан священика. Серед тих, хто прийняв рукопокладання від владики Євменія, був і мій батько. Я ще був тоді малий, але про владику Євменія йшла добра чутка. Батько розказував, що він був дуже благочестивий і любив дисципліну… Серед цих молодих чоловіків, які навчалися на пастирських курсах, були різні. І коли хтось із них чинив помилку, то владика його одразу відсилав у жіночий монастир на виправлення. А то був голодний час, 1950-ті роки. Як розказував батько, у тих, хто навчався на курсах, був лише батон хліба, який вони вживали протягом усього дня з водичкою. Того ж, кого відсилали до монастиря, добре годували, і він привозив для всіх зі свого “заслання” калачі, варення тощо. Такі заслання з любові владики Євменія були корисними для тих, хто мав виправитися, і духовно, і тілесно. Ми повинні жити так, щоб у нас було менше кроків назад, а більше кроків уперед у нашому духовному преображенні. Ми повинні здійснювати це духовне преображення постійно, нехай у малих, непомітних вчинках. Людина образила — прости їй, людина щось взяла в тебе і не віддає — прости її, — і ти здійсниш маленьке преображення своєї природи. Дай, Боже, щоб кожен із нас ішов цією дорогою і досягнув тієї святості, якої досяг святитель Євменій, котрий сьогодні стоїть перед Престолом Божим і молиться, щоб Господь дав нам силу, мужність, твердість і непохитність у вірі».

За благословенням митрополита Житомирського і Новоград-Волинського Никодима 23 серпня, у День міста Харкова, ікона з часткою мощей святителя Євменія Житомирського прибула до Слобожанської столиці. Цей образ разом з акафістом Житомирському чудотворцю був доставлений за підтримки випускника Харківської духовної семінарії, клірика Житомирської єпархії протоієрея Андрія Майструка.

За благословенням митрополита Харківського і Богодухівського Онуфрія сьогодні, 25 серпня, ікону передано до Покровського чоловічого монастиря. Другу ікону святителя Євменія, передану випускником ХДС, кліриком Овруцької єпархії протоієреєм Діонісієм Бовсуновським, зберігатимуть в експозиції Церковно-історичного музею Харківської єпархії поруч зі світлинами, на яких разом зі святителем зображений митрополит Никодим (Руснак).

Протодиякон Максим Талалай,
завідувач Церковно-історичного музею Харківської єпархії